Холодні сині вогники невеличкими зграйками чіплялися за підлогу навколо яскравого ставка, що горів смертоноснішим, гарячішим синім.

Одне невеличке коло мармурових плиток було розбите якимось вибуховим закляттям, що його могли наслати хіба що найталановитіші з першокласниць, використавши лише рештки сил.

На терасі досі рухалося під прямим сонячним промінням велетенське незграбне створіння з однорідного сірого граніту. Тіло скидалося на валун, на який поклали лису голову, ніби камінчик, з короткими ногами завтовшки зі стовбур дерева та пласкими грубими ступнями. В одній руці він тримав гігантську камʼяну довбню заввишки з дорослу людину, а в іншій тримав

Близнюки Візлі закричали.

Гаррін Патронус розбився на друзки.

Троль пирхнув та крутнувся до них, кинувши

у червону калюжу, що натекла коло його ніг, і високо здійняв довбню.

Тоді один з Візлі вигукнув замовляння, і довбня вилетіла з руки троля, сильно вдарила його по голові — той аж позадкував на крок, такий удар легко вбив би маґла. Троль розлючено заволав, його ніс був зламаний та в крові, але майже одразу ніс знову випрямився — регенерував. Троль спробував схопити довбню обома руками — та ледве ухилилася.

 — Відтісніть його, відволічіть від мене, — сказав голос.

Левітована довбня полетіла за спину троля, з тераси на відкриту підлогу під стелею; троль зробив неймовірний стрибок і майже торкнувся довбні руками. Тоді троль знову стрибнув за довбнею, що втекла вбік; мітла полетіла вперед, Гаррі зістрибнув з неї та побіг туди, де Герміона Ґрейнджер лежала в калюжі власної крові, її ноги були зʼїдені майже до стегон.

Руки Гаррі вирвали набір цілителя з капшучка, схопили джгути, що самі затягувалися, обмотали ними один з недогризків зі слідами зубів. На мить його руки сковзнули в крові, та вони не тремтіли — не можна було його рукам тремтіти. Коли джгут утворив повну петлю, він затягнувся й вийшло більше крові, та невдовзі з цієї кукси кровотеча спинилася, і Гаррі взявся за другу. Частина його розуму кричала, кричала й кричала, і навіть та його частина, що брала другий джгут, чула цей крик, але й це мало зачекати.

Обидва близнюки Візлі вигукували закляття за закляттям зі швидкістю, від якої Гаррі знепритомнів би протягом шістдесяти секунд. Інколи близнюки вигукували два закляття точно водночас, та більшість заклять розсипалися на нешкідливі снопи іскор об тролеву шкіру. Коли другий джгут затягнувся зі ще одним сплеском крові, Гаррі підвів погляд на те, як від «Діфіндо!» / «Редукто!» вразливі очі троля вибухнули склоподібним туманом, але троль лише заволав знову, і його очі вже почали відновлюватися.

 — Вогонь та кислота! — крикнув Гаррі. — Використовуйте вогонь чи кислоту!

Гаррі почув «Фуеґо!» / «Інсендіо!», та він не дивився, бо дістав шприц з сяйливою оранжевою рідиною — киснеутворне зілля, занурив його в шию Герміони туди, де, як він сподівався, була її сонна артерія, щоб її мозок вижив, навіть якщо легені чи серце зупиняться. Доки з мозком все було гаразд, решту можна виправити, магія має бути здатна все виправити, магія має бути здатна все виправити, магія має бути здатна все виправити, і натиснув на ручку до кінця. Під блідою шкірою її шиї утворилося легке сяйво. Тоді Гаррі натиснув на її груди — там, де мало бути серце, він сподівався, що сильні поштовхи пересунуть сповнену киснем кров туди, де вона досягне мозку, навіть якщо її серце припинить битися…​ Насправді він не подумав перевірити її пульс.

Тоді Гаррі втупився в решту речей з набору цілителя. Він намагався вигадати, що ще може допомогти, якщо це можливо, та нічого не спадало йому на думку. Тепер, коли він припинив щось робити руками, крики віддаленої частини його розуму стали значно гучнішими. Раптом він відчув рідину на колінах, де його мантія просякла кровʼю.

За спиною Гаррі пролунало чергове ревіння троля, і він почув, як один з Візлі крикнув «Деліґітор проді!», а тоді:

 — ДОПОМОЖИ! Зроби щось!

Гаррі крутнув головою, щоб подивитися, і побачив, що на одному з близнюків Візлі якимось чином опинився Сортувальний Капелюх, навпроти нього троль обома руками тримав величезну камʼяну довбню. Тепер троль був трохи подряпаний, на ньому диміли кілька шрамів на руках, але в цілому він був досі неушкоджений.

А тоді Капелюх загорланив так гучно, що, видавалося, навіть стіни затремтіли:

 — ҐРИФІНДОР!

У просторі спалахнула сила — видавалося, магію можна було помацати навіть юним чуттям Гаррі. Троль відскочив, хмикнувши з подиву. Фред чи Джордж з дивним виразом змахнув плавним рухом Капелюх з голови, ніби він був фокусником, занурив руку всередину й дістав ефес з яскравим рубіном на рукояті, а тоді широку хрестовину з сяйливого білого металу й нарешті лезо заввишки з велику дитину. Коли меч повністю вивільнився, повітря ніби сповнив нечутний крик люті.

На лезі золотими літерами було написано «nihil suprenum».

Тоді близнюк Візлі високо здійняв меч, ніби величезне лезо було невагомим, закричав і кинувся в атаку.

Гаррі розтулив вуста, щоб сказати якесь довге речення на кшталт «ні, спинися, ти ж і гадки не маєш, як користуватися мечем», та жоден звук не зірвався з його губ, а меч вже розрізав правицю троля на рівні ліктя — пройшов крізь шкіру, плоть та кістку, ніби це було желе. Але вже занесена камʼяна довбня опустилася дугою на брата з мечем, він полетів над мармуровою підлогою, над отвором, крізь який вони пролетіли мітлою, а тоді вдарився об стіну з протилежного боку й осів нерухомою купою.

Яскравий меч зникнув у прогалині в підлозі, далекий брязкіт сповістив про його приземлення.

 — Фреде! — закричав Джордж Візлі, а тоді: — ВЕНТУС!

Невидимий подмух вітру схопив троля й погнав убік.

 — ВЕНТУС!

Троля знову почало здувати до краю підлоги — до отвору вниз.

 — ВЕНТУС!

Та троль нагнувся й схопив підлогу вцілілою рукою, розтріскавши мармур для хорошого хвату. Третій подмух здув тіло троля в прогалину, та рука лишалася на місці. Тоді троль підтягнувся на одній руці й заревів.

Джордж Візлі похитнувся — ледь не впав, рука безвольно повисла.

 — Гаррі…​ — ледве промовив Візлі, — тікай…​

Близнюк зробив крок убік, сперся на стіну та почав зіслизати на підлогу.

У розумі Гаррі час розпадався, світ навколо ніби сповільнився, викривився, або, можливо, це його власний розум скручувався й викривлявся. Треба було бігти, щось робити, та дивний параліч ніби скував усі його мʼязи, всі рухи. Не було часу на слова, думки виникали зображеннями концепцій: якщо Гаррі втече, троль зʼїсть і близнюків Візлі, і Герміону, якщо вже бладжери не вбивали чарівників, то Фред має досі бути живим, що близнюки Візлі були значно могутнішими в накладанні чарів, ніж він, і їм не вдалося стримати троля, не було часу трансфігурувати щось, чого він не мав, троль був надто прудким, щоб виманити його за край тераси й змусити впасти за замок Гоґвортс, хтось зачаклував був троля, щоб той витримував сонячне проміння, щоб той став зброєю, і міг посилити його й іншими методами. Тоді прийшла уявна картина того, як Герміона тікала від троля, тікала до осоння, нарешті знайшла терасу, троль наступав їй на пʼяти, і тут вона зʼясувала, що хтось врахував навіть таку можливість.

Непереборний жах поступився іншій емоції.

Гаррі підвівся.

З іншого боку кімнати підвівся і ворог, обрубок відрізаної мечем руки досі кривавив і не регенерував.

готовність убити

Троль підхопив з підлоги довбню вцілілою рукою, голосно заричав, вдарив довбнею об підлогу, шматки мармуру розліталися вусібіч.

думай лише про вбивство

Троль неоковирно рушив до Джорджа, що досі лежав нерухомо, з його губ стікала слина.

скористайся будь-якою можливістю, щоб це зробити

Гаррі зробив пʼять кроків уперед, ворог знову рикнув, відвернувся від Джорджа, його очі сфокусувалися на Гаррі.

вимкнути всі запобіжники, не сахатися

Третє найдосконаліше знаряддя вбивства в природі стрибками насувалося на нього.

УБИЙ

У лівиці Гаррі вже тримав трансфігурований діамант з персня, у правиці — вже тримав паличку.

 — Вінґардіум Левіоза.

Паличка Гаррі направила крихітний коштовний камінчик до рота троля.

 — Фініте Інкантатем.

Голову троля знесло з хребта, коли камінь повернувся до оригінального розміру, Гаррі зробив крок убік, і тіло його ворога впало там, де він щойно стояв.

Голова ворога вже почала регенерувати, зазублені обрубки щелепи й хребта випрямлялися, рот набував нормальної форми, замінювалися зуби.

Гаррі нахилився й підняв голову троля за ліве вухо. Він простромив ліве око троля паличною, запхав її у желеподібну речовину, проминув великий отвір у кістці. Гаррі уявив секцію мозку ворога завтовшки в один міліметр, і трансфігурував її на сірчану кислоту.

Регенерація ворога спинилася.

Гаррі перекинув труп через край тераси й повернувся до Герміони.

Її очі рухалися, вона була сфокусована на ньому.

Гаррі повалився на підлогу поряд з нею, незважаючи на те, що і так закривавлена мантія ще більше просякнула кровʼю. «З тобою все буде гаразд», — сформулював речення його мозок, та губи не рухалися. «З тобою все буде гаразд, ми знайдемо якусь магію, щоб це виправити, повернути тебе до норми, тільки тримайся, не…​»

Губи Герміони ворушилися — трошечки, але ворушилися.

 — твоя…​ провина…​

Час завмер. Гаррі мав би сказати їй, щоб вона мовчала, щоб берегла дихання, та тільки от не міг розтулити вуста.

Герміона знову втягнула повітря й прошепотіла самими губами:

 — Не твоя провина.

Тоді видихнула й заплющила очі.

Гаррі витріщався на неї з напіврозкритим ротом, він не міг дихати.

 — Не роби цього, — промовив він. Він спізнився лише на дві хвилини.

Герміона раптом смикнулася, її руки трохи піднялися, ніби намагалися щось впіймати, очі знову розплющилися. Був викид чогось — це була магія, і навіть щось більше, гучніший за землетрус крик, що містив тисячі книжок, тисячі бібліотек, усе висловлене єдиним скриком, що був Герміоною. Надто безмежний, щоб його зрозуміти, тільки от Гаррі раптом знав, що Герміона позбулася болю, і була рада не помирати на самоті. Якусь мить видавалося, що цей потік магії може втриматися, врости в каміння замку. Та потім потік скінчився, і магія розтанула, її тіло більше не рухалося, усі рухи спинилися, коли Герміона Джін Ґрейнджер припинила існування…​

Ні.

Гаррі підвівся, похитуючись.

Ні.

Спалах вогню — і Дамблдор стоїть із Фоуксом, очі його сповнені жаху.

 — Я відчув, що помер учень! Що…​

Очі старого чарівника сприйняли те, що лежало на землі.

 — О ні, — прошепотів Албус Дамблдор. Фоукс сумно, тужливо каркнув.

 — Поверніть її.

На терасі запала тиша. Фред Візлі здійнявся в повітря у відповідь на жест палички Дамблдора, і поплив до них, навколо нього повітря заспокійливо сяяло рожевим.

 — Гаррі…​ — почав старий чарівник, та його голос надломився. — Гаррі…​

 — Нехай Фоукс на неї поплаче чи що хочете. Хутко, — його голос був цілковито спокійним.

 — Я…​ я не можу, Гаррі, запізно, вона мертва…​

 — І слухати цього не бажаю. Якби це я тут лежав, ви б викинули якогось неймовірного коника, щоб мене врятувати, правильно, бо героям не дозволено померти, доки історію не завершено. Так от, вона теж героїня, тож хай що ви приберегли для такої надособливої події, просто скористайтеся цим зараз. Обіцяю, я поверну борг.

 — Я нічого не можу вдіяти! Її душа відлетіла, вона пішла далі!

Гаррі розкрив рота, щоб викричати всю свою лють, та закрив рота знову. Не було сенсу в криках — криками мети не досягнеш. Нестерпного тиску, що здіймався в ньому, неможливо було позбутися таким чином.

Гаррі відвернувся від Дамблдора й поглянув на рештки Герміони Ґрейнджер, що лежали в калюжі крові. Частина його розуму билася головою об світ навколо, старалася змусити все зникнути, прокинутися від кошмару й знову опинитися в спальні Рейвенклову, щоб зранку сонечко світило крізь штори. Та кров лишалася, Гаррі не прокидався, і решта його вже знала, що ця подія — дійсність, частина того ж зіпсованого світу, що й Азкабан, палата Чарверсуду і

Ні

З нищівним відчуттям, ніби час довкола нього досі не зібрався докупи, Гаррі відвернувся від Дамблдора й поглянув униз на рештки Герміони Ґрейнджер посеред калюжі крові з двома джгутами навколо обрубків її ніг та вирішив

Ні.

Я не приймаю цього.

Немає жодної причини це приймати, коли у світі існує магія.

Гаррі вивчить все, що треба вивчити, винайде все, що треба винайти, вирве знання Салазара Слизерина з розуму Темного Лорда, відкриє таємницю Атлантиди, відчинить всі брами й зірве всі печаті, які треба, знайде шлях до джерела магії та перепрограмує його.

Він роздере на шматки основи самої дійсності, щоб повернути Герміону Ґрейнджер.

 — Криза минула, — сказав професор захисту. — Можете зійти, мадам.

Трелоні, що сиділа була за ним на двомісній мітлі, яка щойно неслася Гоґвортсом, спопеляючи всі стіни й перекриття на їхньому шляху, поспіхом злізла й гепнулася на підлогу за крок від багряно-червоних країв новенького отвору в стіні. Жінка й далі уривчасто дихала, зігнулася в три погибелі, ніби от-от виблює щось більше за себе.

Професор захисту відчув був жах хлопця крізь звʼязок, що існував між ними, крізь резонанс їхніх магій. І він зрозумів був, що хлопець шукав троля й знайшов його. Професор захисту намагався був надіслати імпульс відступати, натягти Плащ невидимості й тікати, та він ніколи не міг вплинути на хлопця через резонанс, і цього разу він теж не досягнув успіху.

Він відчув був, як хлопець цілковито віддався готовності вбити. От тоді професор захисту почав пропалювати собі шлях крізь матерію Гоґвортсу в спробі досягти поля битви вчасно.

Він відчув був, як хлопець знищив ворога протягом секунд.

Він відчув був смуток хлопця через смерть друга.

Він відчув був лють хлопця, що була направлена на когось, хто його дратував, — напевно, Дамблдора. А тоді той прийняв невідоме рішення такої непохитної сили, що навіть професор захисту визнав його відповідність. Якщо пощастило, хлопець відкинув свої дурні́ жалюгідні забобони.

Ніким небачені, губи професора захисту скривилися в тонку посмішку. Хоч і були невеличкі злети й падіння, загалом день видався на диво добрим.

 — ВІН ТУТ. ТОЙ, ХТО РОЗІРВЕ НА ШМАТКИ НАВІТЬ СВІТИЛА В НЕБЕСАХ. ВІН ТУТ. ВІН — КІНЕЦЬ СВІТУ.